З буремного 1917 р. минуло сто років, а перед Україною стоять такі ж самі нагальні проблеми, що і тоді. Тому з'являється велика кількість нових досліджень зі спробами аналізу політичної ситуації, подій, політичних сил часу революції. Значну увагу сучасні дослідники приділяють регіональним аспектам революційної боротьби в Україні у 1917 р. Одним з найважливіших міст країни цього часу є Одеса, яка стала місцем, де боротьба за різноманітні ідеали державності відзначалася особливою наполегливістю і своєрідністю, зокрема, більш широкими політичними програмами у зв'язку з етнічною строкатістю регіону. Тому цілісне уявлення про революційні події 1917 р. неможливе без залучення матеріалу, що відтворює перебіг подій в Одесі. Історіографія, що присвячена створенню та діяльності різних органів влади у 1917 р. є дуже значною. При тому перші роботи були написані безпосередньо учасниками подій – Д. Дорошенко і В. Винниченко [1]. Українська радянська історіографія основну увагу зосередила на вивченні місцевих органів державної влади Української РСР. Окреме вивчення українських національних та інших органів влади фактично не проводилося, їх діяльність оцінювалася негативно, лише з боку їх протистояння радянській владі. Так, у енциклопедичній роботі «Історія міст і сіл УРСР. Одеська область» автори стверджували про встановлення двовладдя в Одесі після Лютневої революції – органів Тимчасового уряду і більшовицьких рад. Це не відповідає дійсності, фактично робився перенос реалій столиці на всі інші міста, не придивляючись до специфіки їх політичного становища [2]. Зазначені фактори спонукали багатьох сучасних дослідників до вивчення зазначеного періоду в історії Одеси. Крім того з’являються масштабні роботи по жіночому руку початку ХХ ст. як от робота М.Байдак, О.Бежук, М.Вороніної «Українські жінки у горнилі модернізації» [3]. Проблематика заслуговує на подальше більш детальне вивчення.

Діяльність одеської думи була насправді дуже важливою. Одразу ж після появи Тимчасовий уряд намагався створити нову систему керівництва державою через створення діючих інститутів влади. В Одесі утворився орган Тимчасового уряду при міській думі – так званий «Громадський комітет». Голова міської думи Б. Пелікан, відомий своїми реакційними поглядами, був відправлений до в'язниці. Тимчасово виконувати обов'язки міського голови було обрано кадета М. Брайкевича. Замість колишньої царської поліції створювалася народна міліція.

Міський громадський комітет при міській думі складався з пред­ставників всеросійського земського союзу, «Всеросійського союзу міст», «Військово-промислового комітету» тощо. Комітет проголосив себе міською владою та обрав зі свого складу міську управу та президію. Комісаром став Б.Веліхов. В Одесі в громадському комітеті, як і по всій країні, переважали кадети, октябристи та інші партії.

Найбільшу активність в цей час в Одесі виявляли кадети. Вони спиралися на об'єднання торгово-промислової буржуазії, як комітет торгівлі мануфактурою, купецьку управу, Біржовий комітет, які мали розгалужену мережу. На початку квітня в приміщенні одеської міської думи на загальних зборах кадетської партії головою був обраний журналіст Б  Веліхов (керівник обласного комітету кадетської партії, що поширював свій вплив на всю Херсонську, Бессарабську і Таврійську губернії). Паралельно формувався український національний рух на базі клубу «Українська хата» (заснований 1910 р. «Просвітою», вул. Князівська).

Для підтримки позиції буржуазних партій у квітні до Одеси приїздив міністр Тимчасового уряду О. Гучков (пішов у відставку після ноти М.Мілюкова від 18 квітня). А в травні Одесу відвідав військовий міністр, майбутній прем'єр Тимчасового уряду О. Керенський.

Преса активно брала участь у формуванні громадської думки. Це впливало на її політичну спрямованість, причому кількість видань не було доказом авторитету тієї чи іншої партії. Так кадети видавали три-чотири газети, а анархісти – сім, однак їхні друковані органи то з’являлися, то зникали, Центральна рада видавала «Нову раду» та «Робітничу газету».

Новий етап історичних подій був пов'язаний із підготовкою державного перевороту на чолі з генералом Л. Корніловим, його наслідком стають суттєві зміни у розвитку подій, в тому числі і на Півдні України. В Одесі в цей час готувалися до виборів у Думи за новим законодавством. В перше в виборах мали змогу брати участь жінки. Хоча за радянські часи крізь зазначалося, що саме більшовики надали виборче право жінкам, однак це не відповідає дійсності. Насправді жінки отримали виборчі права 19 березня 1917 р. Більшість жіночих організацій підтримали революцію, у своїх програмних документах, листах, прокламаціях вони сподівалися, що їм одразу нададуть виборчі права. Тимчасовий уряд, спочатку проігнорував їхні заяви, в маніфесті не було вказано “права без різниці статі”. Всеросійський союз рівноправності жінок в ультимативній формі заявив, що якщо їм не нададуть виборчі та інші права, то вони виведуть маніфестацію на вулиці Петрограда. Маніфестація була багатолюдною. Після чого, згідно Положення про вибори від 20 липня 1917 р. жінки отримали право обирати та бути обраними.

Потрібно вказати, що Всеросійський союз рівноправності жінок був організований ще у лютому 1905 р., головною метою була боротьба за політичне рівноправ’я жінок, і тому дослідники розглядають його як першу жіночу політичну організацію. На території України працювало кілька відділень цього союзу: Катеринославське, Київське, Харківське, Херсонське, Олександрівське, Одеське та два Полтавських.

На I Всеросійському з'їзді союзу було затверджено статут, де головним завданням зазначалося: вимагати надання жінкам суспільно-політичних прав на рівні з чоловіками. Органом управління союзу стають збори делегатів гуртків і організацій, Центральне бюро союзу, місцеві комітети та бюро. Союз рівноправності можна було б визначити за прикладом західних країн як суфражістску організацію, напрям фемінізму з вимогою виборчих прав для жінок. Однак особливісь російського фемінізму полягала в тому, що невирішеність проблем демократичної перебудови країни, відсутність демократичних свобод, придушення громадянських свобод особистості, перешкоди в розвитку свідомих, самостійних громадян, призвели до того, що російські феміністки, суфражистки , равноправки відстоювали права не тільки власної соціальної групи, але і всіх інших категорій населення країни. Діяльність держави як единого суб'екта політики сприяла тому, що вітчизняний фемінізм фокусувався на темі рівноправності всіх громадян Росії перед законом, на темі звільнення особистості з-під репресивної влади держави, роду, автономізації. В безпосередньому зв'язку з цим розвивалася тема переходу від абсолютної монархії до сучасного правової держави, до демократіі. Цей момент виступає особливістю російського фемінізму і надає специфічність діяльності жіночих організацій в Росії. В якомусь сенсі їх діяльність постає як більш загальнополітична. І в безпосередньому зв'язку з цим розвивалася тема переходу від авторитаризму (від абсолютної монархії) до сучасної правової держави, до демократіі. Цей момент виступає особливістю російського фемінізму і надає специфічність діяльності жіночих організацій в Російській імперії. Таким чином, їх діяльність постає більш загальнополітичною.

У місті 6 (19) серпня 1917 р. пройшли вибори до міської думи на підставі положення про вибори Тимчасового уряду, по якому був скасований майновий та гендерний цензи для виборців. Міським головою обрали В. Сухомліна, який займав цю посаду до жовтневих подій у Петрограді, більшість голосів виборців отримав блок есерів. Якщо порівняти список 120 гласних одеської думи на 7 листопада 1917 р. зі списком гласних цієї ж думи початку 1917 р., упадає в око різка зміна складу депутатів. Жоден з гласних початку 1917 р. до нової думи не потрапив! Крім цього сильно змінився національний і соціальний склад депутатів[4].

Повноваження думи, обраної в 1913 році, закінчилися в березні 1917. Але в зв'язку з «революційними потрясіннями» вибори проведені не були. Тепер же їх все-таки вирішили провести, призначивши на 6 серпня. Проводилися вибори за новим Положенням про місцеве самоврядування, розробленим Тимчасовим урядом на основі загального, прямого, рівного, таємного голосування.

Обирали депутатів міської Думи по системі, яка нагадувала сучасну пропорційну: виборці голосували за списки політичних партій, які розподіляли між собою депутатські мандати пропорційно числу отриманих голосів.

Розвороти газет у передвиборчі дні рясніли списками кандидатів у гласні думи від численних партій, організацій і блоків. Всього було виставлено 800 кандидатів по 24 кандидатських списків. Так, список №2 надавав Український соціалістичний блок; №3 – блок Одеської соціал-демократичної робітничої партії і Бунда; №4 – єврейський блок; №7 –

кадети; №12 – партія соціал-демократів (більшовики). Були і новосторенні політичні об’єднання, так список №20 – союз політико-економічної ділової Одеси і навіть торговців Прохоровской вулиці – №22.

У місті було створено 56 виборчих дільниць, про кожну з яких газети надавали відомості. Право на участь у виборах давали спеціальні виборчі картки, що надавалися городянам за місцем проживання. У зв'язку з тим, що для абсолютної більшості одеситів вибори були справою новою, часто не цілком зрозумілою, серед населення проводилася активна роз'яснювальна робота. «Наша нова міська пропорційна виборча система», – так називалося практичне керівництво для виборців, політичних партій та тих, хто буде підрахувати результати, складене відомим журналістом, керівником одеського обласного комітету кадетської партії Б.А. Веліховим і видане масовим тиражем Одеським міським комітетом партії Народної свободи (кадети).

Активність одеситів на виборах до міської думи була дуже високою і склала близько 60%. Газети відзначали довгі черги охочих проголосувати на багатьох ділянках. Це особливо помітно було в центрі, де чергу о 12.00 дня зайняла весь квартал від вулиці Кондратенко (Поліцейської) до вул. Грецької і по вул. Грецькій до вул. Рішельєвській.

Як і по всій Російській імперії в цілому, перемогу на виборах здобули соціалісти-революціонери, які отримали 65 місць. На другому місці опинилися кадети (26 місць), за ними йшов єврейський блок (23). Крім того, в міську думу пройшли Союз земельних власників (15 місць), більшовики і меншовики (11), український соціалістичний блок (5), а також монархісти (2).

Серед депутатів Одеської міської думи виявилися багато людей, які в майбутньому відіграють важливу роль у наступних подіях. Так, в думу пройшов майбутній міністр УНР Володимир Чеховський, майбутній нарком (міністр) юстиції радянської України Олександр Хмельницький, міністр фінансів Гетьманату С.Гутник та інші.

На першому засіданні новообрана Дума обрала міського голову, ним став професійний революціонер-народоволець, член партії соціалістів-революціонерів Василь Іванович Сухомлин. З 1910 р. жив і працював у Києві, член міського комітету партії есерів. Величезний вплив в масах есерів забезпечило його висунення на пост міського голови

Щодо етнічного складу гласних думи, обраної влітку 1917 р., то впадає в око значний відсоток депутатів-євреїв. У дореволюційній думі гласних євреїв були одиниці. Тепер унаслідок зняття всіх заборон і політичного тиску, ця етнічна група могла взяти значно більшу участь у керуванні містом. На підставі простого лінгвістичного зіставлення по прізвищу та імені, євреїв було принаймні 33 особи, що складало 28% усіх гласних. Однак якщо враховувати і хрещених євреїв, як, наприклад – С. Гутника, то, скоріше, ці показники були більше. Список становить інтерес і для гендерних досліджень, у думі в цей період з'являються жінки, хоча й у незначній кількості, так з 120 гласних було тільки 2 жінки (Піотровська Вікторія Миколаївна і Душко Дар'я Никифорівна). Обидві працюють акушерками, відомі у своїх районах.

Оцінюючи революційні події зазначеного характеру, важливо вказати, що в Одесі влада не просто копіювала центральну. Соціально-економічний розвиток міста, його традиції, проблеми національно-визвольного руху – усе це поставило на порядок денний питання про консолідацію всіх демократичних сил.

У процесі боротьби за владу органи Центральної ради, Тимчасового уряду та більшовиків практично не займалися господарськими проблемами міста, залишаючи ці питання на розгляд думи.

© 2015 ВГО Центр "Розвиток демократії"